Методичний кейс






ПРОГРАМА
зовнішнього незалежного оцінювання з англійської мови
Вимоги щодо практичного володіння видами
мовленнєвої діяльності
1. Читання
Вступник розуміє прочитані автентичні тексти різних жанрів і стилів, у тому числі сучасну художню прозу обсягом до 2000 друкованих знаків, що відображають реалії життя та відповідають віковим особливостям випускників шкіл. Тексти можуть містити до 5% незнайомих слів, про значення яких можна здогадатися, та 2% незнайомих слів, які не перешкоджають розумінню тексту загалом.
Оцінюється рівень розуміння тексту, уміння узагальнювати зміст прочитаного, виокремлювати ключові слова та визначати значення незнайомих слів за контекстом.
2. Письмо
Вступник володіє функціональними стилями писемного мовлення в межах, визначених Програмою загальноосвітніх навчальних закладів з іноземних мов.
Він уміє писати особисті листи, використовуючи формули мовленнєвого етикету, прийняті в англомовних країнах, розповідаючи про окремі факти та події свого життя, висловлюючи власні міркування і почуття, описуючи плани на майбутнє та запитуючи партнера про аналогічну інформацію, а також передати повідомлення у вигляді записки довільної форми.
Вступник уміє розповісти про перебіг подій, описати людину, об’єкт; написати повідомлення відповідно до поставленого завдання, зокрема, про проведення заходів, втрату особистих речей тощо, висловити співчуття, невдоволення, надію, власну точку зору та аргументувати її, складати ділові листи, а саме: лист-заяву, лист-скаргу, запит інформації.
Обсяг письмового висловлювання складає не менш ніж 100 слів.
Вимоги щодо володіння мовними компетенціями
Лексика
Лексичний мінімум вступника складає 2000 одиниць, відповідно до тематики ситуативного спілкування, передбаченої Програмою загальноосвітніх навчальних закладів з іноземних мов.
Тематика текстів для читання
Моє місце в світі:
- здоровий спосіб життя в родині;
- захист прав дитини;
Дозвілля: - особистісні пріоритети;
- відпочинок на природі;
- улюблені розваги молоді в Україні та англомовному світі.
Мистецтво:
- культура і види мистецтва;
- видатні митці;
- музеї і виставки;
- молодь і мистецтво.
Сучасний англомовний світ:
- загальні відомості про сучасний англомовний світ.
Шкільне життя:
                        міжнародні освітні програми;
                        досвід навчання за кордоном;
                        плани на майбутнє;
                        вибір професії.

Наука і технічний прогрес:
                        видатні науковці та наукові премії;
                        техногенні катастрофи;
                        наукові відкриття і досягнення;
                        науковий пошук і фантастика.
Сучасна Україна
- загальні відомості про сучасну Україну.

Словотворення. Слова, утворені від відомих коренів за допомогою суфіксів іменників -er, -ing, -ment, -tion (-sion), -ness, -ity; прикметників -less, -ful, -able, -y; числівників -teen, -ty, -th; прислівників -lу; префіксів дієслів rе-; прикметників un-, dis-.
Граматика.
Морфологія.
Іменник. Вживання іменників у множині, присвійному відмінку.
Артикль. Основні випадки вживання неозначеного, означеного, нульового артиклів.
Прикметник. Вживання прикметників у вищому і найвищому ступенях, утворених за правилами, а також найбільш поширені винятки.
Займенник. Особові, присвійні, питальні, об'єктні, вказівні, неозначенізайменники, похідні від some, any, no, every.
Прислівник. Вищий та найвищий ступені порівняння прислівників. Числівники. Кількісні, порядкові числівники.
Прийменники місця, напряму, часу.
Дієслово. Утворення і вживання дієслів у Present, Past, Future Simple (Іndefinite) в активному та пасивному станах: Present, Past Progressive (Continuous) і Present, Past Perfect в активному стані; Future- in-the Past. Використання неособових форм дієслова: інфінітива, герундія, дієприслівника теперішнього та минулого часу. Модальні дієслова та їх еквіваленти (can, could, may, might, must, should, have to, ought to, need, be able to) в поєднанні з простою формою інфінітива.
Узгодження часів. Умовні речення I та II типів.

Синтаксис. Основні типи речень: стверджувальне, питальне, заперечне, спонукальне. Порядок слів у реченнях різних типів. Безособові речення. Складносурядні та складнопідрядні речення. 






                                    Виступ на засіданні РМО
                 “Володіння суттю понять «компетентність», 
«компетенція»,  «компетентнісний  підхід», «діяльнісний      підхід»,«ключові компетентності», «предметні компетентності»;  2013р.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначила, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, забезпечення високої якості освіти випускникам середньої та вищої школи. Переважна більшість педагогів-науковців і освітян-практиків переконані, що підготовка фахівців у будь-якій сфері повинна здійснюватися на новій концептуальній основі в рамках компетентнісного підходу. Визначальними категоріями компетентнісного підходу в освіті є поняття компетенції та компетентності, які в педагогічній науці досить плідно розробляються і різнобічно розглядаються, проте до цих пір не мають однозначного змісту і визначення. Під «компетентністю» педагоги розуміють спеціальні структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Поняття «компетентність» введено у науковий обіг понад чверть століття. Слід зазначити, що у сучасному науково-педагогічному обігу вживаються два терміни: «компетентність» і «компетенція». Відомі російські педагоги В.В. Раєвський, А.В. Хуторський вважають, що компетенції – складні узагальнені способи діяльності, які опановують під час навчання, і компетентність є результатом набуття компетенцій. Українські вчені узагальнили декілька підходів до визначення цих понять: обидва терміни вживаються як синоніми (Т. Гудкова,     С. Дружилова, О. Зеєр, А. Миролюбов та ін.); компетенції вважають складниками компетентності    (К. Махмурян, І. Перестороніна, В. Софронова та ін.); компетентність – здатність до діяльності, а компетенція – коло повноважень певної особи (С. Шишов, В. Кальней).
Під поняттям «компетентнісний підхід» розуміється спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містить знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості. Компетентнісний підхід – це підхід, при якому результати освіти визнаються значущими за межами системи освіти.
 Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі.
В фахових журналах щорічно надаються рекомендації МОНУ щодо вивчення навчальних предметів. В рекомендаціях особлива увага приділяється реалізації компетентнісного підходу. Крім традиційних завдань формування наукового світогляду учнів на основі засвоєння системи знань ставляться нові завдання, а саме щодо формування засобами навчального предмета компетентностей учнів.
Сформованість в учнів ключових, освітніх і предметних компетенцій перевіряється поступово протягом всього періоду навчання, але особливе місце займає в перевірці сформованості компетенцій Державна Підсумкова Атестація (ДПА) і Зовнішнє Незалежне Оцінювання (ЗНО).
Основна ідея діяльнісного підходу у вихованні пов'язана не з самою діяльністю як такою, а з діяльністю, як засобом становлення та розвитку суб'єктно дитини. Тобто в процесі і результаті використання форм, прийомів і методів виховної роботи народжується не робот, навчений і запрограмований на чітке виконання певних видів дій, діяльностей, а Людина, здатна вибирати, оцінювати, програмувати і конструювати ті види діяльності, які адекватні її природі, задовольняють його потреби в саморозвитку, самореалізації. Таким чином, в якості спільної мети бачиться Людина, здатна перетворювати власну життєву діяльність у предмет практичного перетворення, ставитися до самого себе, оцінювати себе, вибирати способи своєї діяльності, контролювати її хід і результати.
У самій загальній формі діяльнісний підхід означає організацію та управління цілеспрямованої навчально - виховною діяльністю учня в загальному контексті його життєдіяльності - спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння сенсу навчання і виховання, особистісного досвіду в інтересах становлення суб'єктності школяра.
Діяльнісний підхід, реалізований в контексті життєдіяльності конкретного учня, враховує його життєві плани, ціннісні орієнтації і його інші параметри суб'єктивного світу, за своєю суттю є особистісно - діяльнісних підходом. Тому цілком природне в цілях розуміння його сутності виділення двох основних компонентів - особистісного і діяльнісного.
Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей з дорослими, у реалізації разом вироблених цілей і завдань.
Діяльнісний підхід орієнтується на ті періоди розвитку школярів, в які вони найбільш «чутливі» до засвоєння мови, освоєння способів спілкування та діяльності, предметних і розумових дій. Ця орієнтація обумовлює необхідність безперервного пошуку відповідного змісту навчання та виховання, як предметного, так і символічного характеру, а також відповідних методів навчання і виховання.
Людина повинна здійснювати ту або іншу діяльність, творчо перетворювати її не внаслідок впливу на нього обставин, а внаслідок внутрішнього спонукання, що виходить з усвідомленої необхідності даної дії.
Специфічними принципами діяльнісного підходу є наступні:
¨ принцип суб'єктивності виховання;
¨ принцип обліку провідних видів діяльності та законів їх зміни;
¨ принцип трансформації;
¨ принцип організації  спільної діяльності дітей і дорослих;
¨ принцип збагачення, підсилення, поглиблення дитячого розвитку;
¨принцип проектування, конструювання і створення ситуації діяльності;
¨ принцип обов'язкової результативності кожного виду діяльності;
¨ принцип високої вмотивованості будь-яких видів діяльності;
¨ принцип обов'язкової рефлективності будь-якої діяльності;
¨ принцип морального збагачення;
¨принцип співробітництва при організації та управлінні різними видами діяльності.
Ключові компетентності міжнародної спільноти :
-         навички рахування та письма;
-         базові компетентності у галузі математики, природничих наук та технологій;
-         іноземні мови;
-         інформаційні та комунікаційні технології;
-         здатність навчатися;
-         підприємницькі навички;
-         соціальні навички;
-         загальна культура.
Ключові компетентності в рамках проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному»
-         уміння вчитися;
-         загальнокультурна;
-         громадянська;
-         підприємницька;
-         соціальна;
-         компетентності з ІКТ;
-         здоров’язберігаюча.
Предметні компетентності вчителів залежать від предмету, який вони викладають. Такі компетентності відносяться до предметно-орієнтованих, або фахових  компетентностей, тобто здатності вчителя викладати конкретний предмет, володіти методикою і навичками викладання.
Структура загальних компетентностей учителів-предметників:
 предметно-методична;
 психологічна;
 інформаційно-комунікаційна;
 загальнонаукова;
 загальнокультурна.
Предметно-методична компетентність дозволяє: 
·        аналізувати й оцінювати кращі педагогічні досягнення в галузі методики викладання;
·        удосконалювати вміння викладання свого предмету;
·        застосовувати новітні засоби й технології під час викладання конкретного предмету;
·        здійснювати рефлексію формування власної методики викладання;
·        здійснювати моніторинг досягнень учнів з предмету;
·        розповсюджувати власний досвід викладання предмету.
Психологічна компетентність передбачає:
·        здійснення особистісно-орієнтованого підходу під час навчання;
·        створення творчої атмосфери під час уроку;
·        стимулювання інтересу до власного предмету;
·        розв’язання конфліктів у колективі;
·        вирішення конфліктів між учителем і учнем;
·        взаємодія зі шкільним психологом; адекватне поводження в колективі під час спілкування з батьками, адміністрацією, учнями;
·        оперування знаннями з вікової психології;
·        застосовування новітніх методик керування конфліктами.
Загальнонаукова компетентність передбачає:
·        отримання необхідної інформації щодо наукових відкриттів;
·        відслідковування нових розробок вчених;
·        прогнозування можливості застосування у навчально-виховному процесі;
·        участь разом з учнями у проектній діяльності;
·        отримання результатів і доповідати про них на наукових конференціях.
Загальнокультурна компетентність дозволяє:
·        застосовувати методи самовиховання, які орієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для розробки й реалізації стратегій і моделей поведінки та кар’єри;
·        опановувати й реалізувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурного, мовного, релігійного розмаїття.
Інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає: здатність вчителя-предметника орієнтуватися в інформаційному просторі; отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства.
Професійна компетентність учителя синтезує в собі, по-перше, загальні вимоги до педагога як до особистості, по-друге, особливості його професійно-педагогічної діяльності, по-третє, конкретний прояв цих властивостей, вимог, якостей, притаманних особистості, в діяльності окремого педагога. Компонентами професійної компетентності вчителя російської, іноземної мов можна вважати:
·        когнітивно-технологічний;
·        соціальний;
·        аутопсихологічний;
·        полікультурний;
·        персональний.
Когнітивно - технологічний компонент професійної компетентності включає професійні знання, вміння, навички вчителя. Багатогранність педагогічної діяльності вимагає опанування різносторонніх загальних і спеціальних знань, які відповідають базовому рівню професійної освіти.
Соціокультурна компетенція охоплює такі види компетенцій як країнознавча і лінгвокраїнознавча.
Методична компетенція є сукупністю методичних знань, умінь і навичок, яка функціонує як здатність проектувати, адаптувати, організовувати, вмотивовувати, досліджувати і контролювати навчально-виховний процес іншомовної освіти школярів.
Аутопсихологічна компетенція також є важливим компонентом педагогічної компетентності вчителів іноземної, російської мов. В цій компетенції акцентуються властивості особистості, що дозволяють спрямовувати активність людини на самопізнання, адекватну самооцінку, самоконтроль, самокорекцію.
Полікультурна компетентність педагога – це не лише здатність жити і діяти в багатокультурному середовищі, а ще й теоретична та практична готовність до здійснення своєї професійної діяльності в такому суспільстві.
Полікультурна освіта розширює горизонти освітньої діяльності , сприяє формуванню в індивіда поліфонічного сприйняття світу, культивує толерантність як моральний ідеал та норму поведінки. Керуючись принципами такої освіти, педагоги виховують повагу та визнання мов та культур усіх етнічних груп.
         Персональний компонент включає необхідні компетентному вчителю професійно-значущі якості. Це передусім гуманістичні: емпатія, тактовність, толерантність, уміння знайти позитивне в людині, доброзичливість, справедливість, мобільність та комунікативність.
         Сьогодні ми є свідками того, що Інтернет-навчання починає превалювати на всіх рівнях здобуття освіти. Відповідно, в професійну компетентність учителя входить ще одна компетенція – оволодіння основами інформаційних технологій та методика їх використання в навчально-виховному процесі. Учитель повинен готуватися до виконання нових навчальних програм цієї перспективної форми організації пізнавальної діяльності учнів.

Література:
1.     Коновалова Л. Формувати фахову компетентність разом з життєвою / Лариса Коновалова // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2011. - № 1. – С. 42-47.
2.     Рожнятовська І. ХХI століття – століття компетентнісно спрямованої освіти / Ірина Рожнятовська // Завуч. – 2008.- № 34. – С. 3-5.
3.     Романова Н.В. Підвищення професійної компетентності вчителя / Н.В. Романова // Управління школою. – 2010.- № 33 (297). – С. 2-6.
4.     Сікора О.П. Компетентісний підхід у роботі з педагогічними кадрами / О. П. Сікора // Управління школою. – 2011. - № 7-9. – С. 40-43.
5.     Токманко О. Мови в професійній освіті : ключові компетенції / Ольга Токманко // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2011. - № 1. – С. 108-111.




Комунікативно-когнітивний підхід у навчанні англійської мови

Особливо актуальною є проблема навчання іноземної мови як засобу спілкування. Однак традиційні методи навчання за комунікативною методикою не завжди дають вагомих позитивних результатів. Учні на початковому етапі навчання іноземної мови мають занижений рівень розвитку слухового диференційного відчуття, що порушує сприйняття звукового образу слів. Частина учнів не вміє прогнозувати лексичний матеріал під час побудови власних висловлювань, асоціювати словесні пари тематично повязаних слів, правильно кодувати та декодувати словниковий матеріал. Це призводить до невміння відображати потрібну кількість фактів, висловлюватися логічно та грамотно, спонтанно підтримувати розмову або вести дискусію. Саме когнітивний підхід у навчанні зможе зробити комунікативну методику більш динамічною і надасть новий імпульс для поновлення методичної думки. Когнітивний компонент передбачає усвідомлене засвоєння учнями мовного матеріалу й дає змогу найбільш повно реалізувати освітньо-виховний потенціал предмета.
Інтерес до когнітивно-комунікативного навчання іноземних мов поступово зростає. Проблема навчання іноземних мов поступово зростає. Проблема навчання іноземних мов розглядається не як навчання власне лінгвістичних знань, а як трансляція знань про світ.
У сучасному світі володіння іноземною мовою просто необхідне. При цьому знань граматики та лексики частіше за все буває недостатньо: потрібно вміти вільно, невимушено й, головне, сміливо спілкуватися, з легкістю знаходити вихід із важких ситуацій. Комунікативно-когнітивний підхід до викладання іноземних мов спрямований на вдосконалення саме цих навичок.
Розглядаючи когнітивний аспект оволодіння іноземною мовою, можна підкреслити що, опановуючи іноземну мову, ми одночасно засвоюємо властивий відповідному народу образ світу, те чи інше бачення світу крізь призму національної культури., одним із важливих компонентів якої є мова. Основне завдання оволодіння іноземною мовою в когнітивному аспекті полягає в тому, щоб навчитися здійснювати орієнтування так, як це робить носій мови. Варто також зазначити, що когнітивний підхід до навчання реалізується в тому випадку, коли учень є активним учасником процесу навчання, а не обєктом навчальної діяльності викладача.
Майже всі учні бажають оволодіти іноземною мовою, але, зіткнувшись із різноманітними труднощами на шляху до досягнення мети, їх мотивація може знижуватися, зникає активність, послаблюється воля, погіршується успішність.
Учитель може вплинути на мотивацію лише опосередковано, створюючи умови, на основі яких виникає особиста зацікавленість в роботі. Доводиться постійно застосовувати різноманітні види навчальної діяльності, виступати в ролі вчителя, організатора спілкування, оратора, опонента в дискусіях.
Пісні, кінофільми, газети, журнали, навчальні та рольові ігри є ефективними засобами в застосуванні комунікативно-когнітивного підходу у вивченні іноземної мови.
До найбільш вагомих принципів комунікативно-когнітивного підходу належать:  принцип цілісного сприйняття інформації; принцип інтегрованої мовленнєвої діяльності; принцип системності; принцип формування стратегій навчальної діяльності.
Основним методичним принципом під час навчання вважається принцип цілісного сприйняття інформації. Когнітивна психологія доводить, що сприймати інформацію легше, якщо учень уявляє, що саме він буде вивчати.
Якщо вчимо учнів працювати над текстом, то за когнітивно-комунікативного підходу аналіз тексту починається з ознайомлення з текстом в цілому і спрямований на виявлення його макроструктури, яка матеріалізується учнями текстовою матрицею. Після того, як складена текстова матриця, починається робота з його лексико-граматичними одиницями, що спонукає учнів до мовної здогадки на основі контексту.
Принцип системності відображає два аспекти: системність когнітивних процесів- запамятовування і забування та системність методичну, яка стосується процесу навчання. Спочатку визначається мета, а потім завдання, які приведуть до кінцевого результату.
Принцип інтегрованості мовленнєвих видів діяльності, тобто взаємопов’язане формування навичок писемного мовлення, формує і закріплює лексичний матеріал. Когнітивний підхід до навчання іншомовної лексики полягає у визначенні механізмів переробки лексичної інформації, з одного боку, та шляхів засвоєння і збереження нової лексичної інформації – з іншого.
Методична доцільність когнітивного підходу полягає в організації активної мовленнєво-розумової діяльності учнів у процесі навчання їх іншомовної лексики.
Для досягнення цілей і виконання завдань з урахуванням когнітивного підходу рекомендуються спеціальні вправи. З допомогою таких вправ можна досягти необхідного рівня автоматизму у використанні знань з іноземної мови, що дозволяє знизити функціональну залежність лексичних навичок від когнітивних процесів і допомагає розвивати когнітивну комунікацію.

                                                 Медіатека






    
п/п
Назва предмета
Назва
Автори, видавництво

1
Англійська мова
Електронний конструктор уроку 7 клас
ВГ «Основа»
2011
За власні кошти
2
Англійська мова
Електронний конструктор уроку 10 клас
ВГ «Основа»
2012
За власні кошти
3
Англійська мова
Електронний конструктор уроку 11 клас
ВГ «Основа»
2012
За власні кошти
4
Англійська мова
Англійська мова Майстер-клас 7-9 класи
Видавництво «Ранок»
2012
За власні кошти
5
Англійська мова
Англійська 1-8 кл.+ Ігри на англійській мові
2010
За власні кошти
6
Англійська мова
Серіал World on the Street
British Council  BBC
За власні кошти
7
Англійська мова
Teaching English Radio
British Council 
За власні кошти
















2 коментарі:

Людмила Пилипенко сказав...

З такими надбаннями можна вже відкривати власний кабінет методичної допомоги! Це треба показувать іншим, щоб вчилися. А вчитися є у кого і є чому!!!! Такі цікаві розробки уроків і позакласних заходів!!!! Я уявляю скільки це потребувало сил і часу!!!!

Зоя Береза сказав...

Спасибі за щедру оцінку моєї роботи.